Спекотний лютий

До того дійства, що в Росії називається виборами, залишилося трохи більше місяця. Їх результат визначений заздалегідь і заплановану на 18 березня імітацію плебісциту можна було б замінити, скажімо, народною присягою на вірність Путіну на день його тезоімеництва. Росія - країна карго-культу. Вона успадкувала патологічну пристрасть до імітації західної демократії від своїх прародителів - царської, а потім і радянської імперій, де нібито були і парламенти, і прем’єр-міністри, і верховні суди.  Насправді ж, все це було лише картонними ширмочками, за якими ховалася абсолютна монархія, зазвичай, недоумкуватого тирана. Таким самим елементом цього культу є і передвиборча істерія із рейтингами Піутіна. Це суцільна гра, але грають у неї серйозно, намагаючись зробити картинку обожнювання тирана якомога ближчою до реальності. Отже, заради “перемог” готові майже на все. 

Правда, з перемогами Росії не поталанило: суцільні провали. Ще й буквально напередодні виборчого фарсу. Ганебні умови участі в Олімпіаді, приголомшлива поразка у Сирії, невдалі запуски “нашої відповіді Маску”, санкційний список на межі відвертого знущання, програш справи “Нафтогаз” проти “Газпрома” - це лише частина болючіших поразок Росії за останні три місяці. Ледь не найгучнішою перемогою РФ напередодні виборів мав би стати міст через Керченську протоку. Він повинен був не лише зняти нагальні інфраструктурні проблеми півострова, а й мав остаточно переконати росіян, що всі негаразди, які спіткали їх у зв’язку із анексією частини української землі, були недаремними. Крим повернувся таки у “рідну гавань”! Можна навіть стверджувати, що це був чи не єдиний джокер у крапленій колоді путінських виборів. Доля і тут нанесла Росії оглушливого ляпаса. На виправлення ситуації залишилося 30 днів. 

Чотири роки тому, використавши параліч державної влади в Україні, Кремль вдерся в Крим своїми військами. Вдерся нахабно, навіть викарбувавши на медалі за ницість дату свого злочину. Сьогодні є всі ознаки того, що ця технологія знов запущена в обіг. 18 лютого мав відбутися сумнозвісний “Марш за імпічмент” на чолі з авантюристом Саакашвілі. Саме у пам’ятні дні, коли у центрі Києва буде маса людей, збуджених спогадами про Майдан, будь-яка провокація може викликати не лише безлади, а й часткову втрату керованості державою. Немає сумнівів, що спецслужби Росії добряче попрацювали, щоби саме такий сценарій відбувся. Саме такий момент російські військові можуть вважати слушним для вторгнення з Криму на материкову частину України. Звісно, з точки зору воєнної науки, це авантюра. Шансів вийти значними силами на оперативний простір через вузьке горло перешийку мало. Втім, коли російських військових зупиняли втрати особового складу? Особливо, коли супротивник позбавлений змоги опиратися внаслідок кризи управління? Тим паче, що завдання не таке вже й складне: відновити водопостачання Північно-кримським каналом, відтіснивши ЗСУ на рубіж Дніпро - Нова Каховка - Генічеськ. А, при нагоді, і далі на схід:  Мелитополь - Бердянськ. Сімдесят-вісімдесят кілометрів можуть здаватися росіянам не такою вже й великою відстанню особливо в масштабах ситуації кінця 2014 - початку 2015 року. Згортання російських блокпостів "Каланчак", "Чаплинка" і "Чонгар", наступальний характер навчань кримського окупаційного контингенту, які щойно відбулися, і навіть уявна “хвороба” кремлівського сатрапа ніби підтверджують цю версію. 

Безумовно, такий розвиток подій безліч разів розглядався нашим Генеральним штабом, і плани оптимальної протидії готові давно. Безумовно, контррозвідка відпрацювала усі больові точки і зірве будь-які плани супротивника. Я повторюю, сьогодні це авантюра. А чи не авантюра на межі божевілля - уся російська політика протягом останніх чотирьох років? Хтозна, що коїться у перекрученій свідомості конаючого російського режиму? І яке сміття бродить у головах тих, хто відчайдушно рветься до владного пирога в Україні, хто паплюжить гасла Революції Гідності, не маючи про гідність бодай теоретичної уяви? Боюся, що цей місяць буде спекотним. Дай боже, щоб я помилявся.