Всі публікації цього блогу є моїми особистими думками, які я вирішив оприлюднити з тих чи інших причин.
Ні в якому разі жодна публікація не є поширенням інформації. Жодна з публікацій не є ангажованою будь-ким. Жодна з публікацій не є інспірованою моїми приватними неприязними почуттями до будь-якої особи - якщо, шановний читачу, вам здасться, що воно не так, напишіть мені про це. Я пишу тут лише те, в чому переконаний особисто. Я не претендую на істину в останній інстанції і залишаю за собою право на помилку, а також право на визнання цієї помилки, її виправлення, або впертого обстоювання.

10 жовтня 2017 р.

Корупція реальна та гадана



Як стверджує організація «Трансперенсі Інтернешнл», Україна перебуває в нижній третині списку країн світу за індексом сприйняття корупції. Минулого року за цим показником наша держава поділила з Росією 131 місце серед 176 країн у рейтингу, який базується лише на опитуваннях та моніторингу преси, а не на реальних звітах правоохоронців або статистиці судових вироків. Однак, судячи з популярності висновків організації серед журналістів, отримання неправомірної вигоди високопосадовцями – чи не найболючіше питання сучасності. Навіть поважна «Вашингтон Пост» пише, що корупція оселилася у президентській адміністрації і очолюється самим головою держави. Щоправда, у статті згадується зовсім інша країна.



«Серед загального хаосу та безпорадності, характерних для Вашингтона доби Трампа, легко не помітити того факту, що Білий дім іще й корумпований. Наздвичайно, одіозно корумпований, – пише оглядачка видання Енн Ґеран. – На тлі інших негараздів – на кшталт нещодавнього стихійного лиха, розслідування ФБР чи відвертої прихильності до супрематизму білих – корупція здається незначним гріхом. Але ж забувати про неї не варто. І не лише тому, що це просто неправильно, а тому, що корупція чинить значний вплив на демократичні інституції саме тоді, коли вони потребують підтримки».

Очолює цю ганебну практику сам Дональд Трамп, використовуючи державну скарбницю як власну кишеню, пише пані Ґеран. Президент регулярно подорожує державним коштом, аби відвідати власні бізнесові об’єкти у штатах Флорида, Нью-Джерсі та Вірджинія.
Інше американське видання – «Нью-Йорк Таймс» – навіть підрахувало, що 85 із 250 днів правління Трамп займався приватними справами, витративши на це близько 31 мільярда доларів із кишені платників податків.

Не гребують зиском із президентства Трампа й наближені до нього особи. Так, його дружина Іванка отримала аж три торговельні марки для власного підприємства в Китаї того самого дня, як пообідала із Сі Цзинпінем. Джаред Кушнер – зять і радник Трампа – «доклав значних зусиль, готуючи державний візит очільника Китаю» в той самий час, коли менеджери його компанії домовлялися про співпрацю з бізнесовцями Піднебесної.
Помічено в надто вільному ставленні до бюджетних коштів і членів чинного кабінету США. Томас Прайс, перебуваючи на посаді міністра охорони здоров’я та соціального захисту, витратив майже мільйон доларів на чартерні рейси та перельоти військовими літаками у приватних справах. Після поїздки до Теннессі на обід із власним сином, що обійшлася американським платникам податків у 17 тисяч доларів, він вимушений був таки піти з посади.

Секретар Держскарбниці Стів Мнучин не лише подорожував військовим літаком із власною дружиною до Кентуккі, аби просто подивитися на сонячне затемнення, а й зажадав такого ж літака для подорожі до Європи під час медового місяця.
Голова Агентства з захисту довкілля Скотт Пруїтт, за даними «Нью-Йорк Таймс», витратив 900 тисяч доларів на приватні рейси, цілодобову охорону, облаштування власного офісу та лобістські зустрічі з топ-менеджерами приватних підприємств галузі, яку він регулює.

Міністр внутрішніх справ Райан Зінке заплатив із бюджету за приватний чартер із Лас-Вегаса до Монтани 12 тисяч доларів, а голова відділу ветеранів міністерства Девід Шулкін державним коштом придбав для себе та своєї жінки квитки на тенісний матч у Вімблдоні. «Дехто може сказати, мовляв, це досить незначні проблеми на тлі конфронтації з диктатурою, що озброєна ядерною бомбою», – моралізує оглядачка «Вашингтон Пост». – Але насправді це не менша небезпека. Демократія, аби вижити, потребує взаємної довіри, а корупція цю довіру вбиває».

Однак довіра, про яку пише Енн Ґеран, має бути обопільною і базуватися на вірогідному підґрунті, на фактах. А тим часом у запальних промовах низки вітчизняних публічних осіб прикметник «корумпована» став майже невід’ємним від іменника «Україна». Дехто не гребує навіть тим, щоб цей – вельми сумнівний – рейтинг «Трансперенсі Інтернешнл», за яким Сполучені Штати, до речі, посідають лише 18 місце, перекручувати на власну користь. Адже просуваючи ідею про буцімто тотальну корумпованість України, ці діячі не забувають просити донації для власних «антикорупційних» ініціатив.


Немає коментарів:

Дописати коментар