Всі публікації цього блогу є моїми особистими думками, які я вирішив оприлюднити з тих чи інших причин.
Ні в якому разі жодна публікація не є поширенням інформації. Жодна з публікацій не є ангажованою будь-ким. Жодна з публікацій не є інспірованою моїми приватними неприязними почуттями до будь-якої особи - якщо, шановний читачу, вам здасться, що воно не так, напишіть мені про це. Я пишу тут лише те, в чому переконаний особисто. Я не претендую на істину в останній інстанції і залишаю за собою право на помилку, а також право на визнання цієї помилки, її виправлення, або впертого обстоювання.

6 лютого 2018 р.

Німфа українського парламента

Давайте трохи погадаємо на конспірологічній кавовій гущі. Стрічка новин донесла, що Юлія Тимошенко зустрілася із Спеціальним представником Державного департаменту США Куртом Волкером і обговорила питання миротворчої місії на Донбасі. Волкер підтвердив і саму зустріч, і тему розмови: “Met with @YuliaTymoshenko today to discuss how UN peacekeepers could help facilitate restoration of Ukraine territorial integrity & the important role of Ukraine’s parliament in Minsk implementation. Also discussed need to ensure full resolution and not allow a frozen conflict”, - написав він у “Твіттері”.

Чому пан спецпредставник обрав Тимошенко у якості співбесідниці? Адже сама Юлія Володимирівна - майже ніхто в українській політиці. Попри всі намальовані рейтинги, її популярність не більше 7-8%. Імідж її завдяки справі Лазаренка спаплюжений саме у Сполучених Штатах. А "газова угода" американцям зрозуміліша ніж нашим виборцям. Жодний міністр діючого уряду не призначений за квотою її партії. Фракція "Батьківщини" у Верховній Раді чи не найменша і навіть не має "золотої акції" при голосуваннях - майже всі ключові закони приймалися без їхніх голосів. Отже, об’єктивно Тимошенко - найневпливовіша фігура діючого політікуму. Вважати, що наступні вибори докорінно змінять цю картину, немає підстав, бо навіть перемога "Батьківщини" на останніх місцевих виборах у ОТГ існує лише в уяві піарщиків Тимошенко.

Волкер не може сподіватися і на те, що Тимошенко переможе Порошенка на президентських виборах і тоді дратівливе питання України, нарешті, буде знято. До президентських виборів в Україні більше року, а Волкеру, як республіканцю, потрібна перемога “тут і зараз”, бо вибори губернаторів та довибори у Конгрес вже восени.  І хоча “віслюкам” доведеться обиратися у важких умовах - на електоральному полі “слонів”, - останні вельми стурбовані падінням свого рейтингу завдяки витівкам Трампа. Отже, на перемогу Волкера у питанні загнуздування Росії республіканці чекають як на козирного туза.

Що могло спонукати Волкера, що цінує кожну хвилину свого часу, обговорювати саме з нею не аби що, а питання розміщення миротворців в ОРДЛО? Чи не заступила Юлія Володимирівна у "Мінському форматі" пана Медведчука, оскільки останній не виправдав сподівань Путіна і не виконав своїх обіцянок? Судячи з оприлюднених СБУ розмов кураторів “Русской весны” зі своїми агентами в Україні, основна маса грошей йшла не через них, а через Медведчука. Їм - навіть Суркову, Затуліну, Глазьєву - Путін залишав крихти на оперативну діяльність. Та й агенти їхні - третьорозрядні клоуни на кшталт якогось Каурова, Давидченка чи Якименка. Можливо, новим “сірим кардиналом” відтепер стане Юлія Тимошенко? І чи не пов’язані її безпрецедентні “прогули” пленарних засідань Верховної Ради з новими повноваженнями, покладеними на неї російським диктатором? Це був би блискучий хід. З одного боку, Тимошенко викликає у пересічного українця таки меншу відразу, ніж Медведчук, до її заяв ставлення менш критичне. З іншого боку, вона прямо зацікавлена виступити у ролі такого собі Чемберлена: “Панове, я привез вам мир!”, аби набрати балів перед виборами. У Медведчука такої мотивації немає - він приречений максимум на роль закулісного диявола. З третього боку, Путін має певні підстави розраховувати на повну лояльність та керованість Тимошенко - щонайменше одного разу його сподівання виправдалися. І, нарешті, Банкова теж більше виграє, бо у іміджевому плані співпрацювати з Тимошенко більш вигідно, ніж з Медведчуком. Порошенко також може розраховувати на лояльність Юлії Володимірівни у питанні миротворців ООН: грубе досьє в СБУ та мільярдні збитки “газового контракту” є доволі дієвими важелями впливу на ветераншу політичної авантюри. 

Безумовно, усе це  лише припущення, гадання на тій самій кавовій гущі, і реальність може бути більш примітивною - як та відома аудієнція біля туалету. Ввічливий дипломат Волкер просто не міг відмовитися від десятка слів та селфі на прохання заплаканої жіночки. Чи, навпаки, попередив німфу українського парламенту про неприємні наслідки її блокування ініціатив щодо миротворців на Донбасі - фракція у ВР запопадливо проголосувала проти скасування ЗУ "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях". Хтозна. У Волкера не спитаєш, Тимошенко збреше, а Петро Порошенко, який, безумовно, знає зміст розмови до останнього слова - наймовчазніший президент у світі.

Немає коментарів:

Дописати коментар